базис і надбудова

БАЗИС і НАДБУДОВА - категорії марксистської філософії, які відбивають взаємовідношення економічної структури з іншими структурами, процесами, явищами і сферами життєдіяльності суспільства. При цьому економічна структура суспільства - сукупність об'єктивних суспільних відносин, у які вступають люди між собою у процесі матеріального виробництва, тобто сукупність виробничих відносин, - визначається як базис, а властиві даному суспільству форми ідеологічного і політичного життя, його державний устрій, поширені в ньому правові, моральні, філософські та релігійні погляди, дії, нормативи, відносини, а також організації та установи - як надбудова, що зумовлюється базисом. Виходячи із тези Леніна про те, що суспільні відносини поділяються на матеріальні та ідеологічні, причому останні є лише надбудова над першими, представники радянської соціальної філософії зводили проблему Б. і Н. до співвідношення матеріальних суспільних відносин та ідеологічних. Подібний редукціонізм виявився неспроможним, оскільки сукупність суспільних матеріальних відносин не зводиться до економічних, а сукупність "позабазисних" суспільних відносин, сфер, процесів і явищ - до ідеологічних відносин. Своєрідним редукціонізмом було також віднесення до базису лише тієї підсистеми існуючих у суспільстві виробничих відносин, які безпосередньо характеризують панівну для даного періоду систему суспільного матеріального виробництва, виводячи за межі базису всі інші підсистеми суспільних виробничих відносин.

див. базис і надбудова

див. базис і надбудова

ВІДНОСИНИ ВИРОБНИЧІ - одна з центральних категорій соціально-економічної філософії марксизму, яка виражає сукупність матеріальних відносин між людьми в процесі суспільного виробництва і руху суспільного продукту від виробництва до споживання. За Марксом, для виробництва люди вступають у певні зв'язки і відносини, і тільки в межах цих суспільних зв'язків і відносин існує їх ставлення до природи. Разом із відповідними їм продуктивними силами В. в. укладають певний спосіб виробництва і слугують основою для виокремлення відповідних стадій суспільного розвитку - суспільно-економічних формацій. Марксизм вводить поняття закону відповідності В.в. рівню розвитку продуктивних сил, діалектика яких розкриває причини і сутність суспільного прогресу. В. в. - це суспільний базис, який визначає усі інші суспільні відносини, передусім соціальні, політичні, правові та духовні, які щодо базису виступають як надбудова. Примусові В. в. Маркс називає антагоністичними, непримиренними, оскільки вони поділяють суспільство на дві полярні частини - пригноблених і пригноблювачів, причому як перші, так і останні знаходяться у стані практично тотального відчуження, зокрема внаслідок експлуатації та конкуренції. В. в., в яких можуть гармонійно розкритися сутнісні сили людини, - це відносини співпраці (кожен свідомо працює на благо всіх, усі свідомо працюють на благо кожного).